Помилки, які допускають батьки підлітків

Підлітковий вік — важкий час не тільки для батьків, але і для самих дітей. В цей час батьки часто не розуміють, що ті правила, за якими вони спілкувалися з дітьми, вже не діють, в цей час часто спливають помилки виховання — вони розуміють, що потрібно щось змінювати. Спробуємо з’ясувати, що так часто заважає нам, батькам, побудувати міцні, теплі стосунки з підлітками і не втратити їхню довіру.

Наполягаєте на відвертості

Багатьом батькам складно прийняти, що доросла дитина допускає їх не у всі сфери свого життя. Часто вони починають вимагати більшої відвертості від дитини. Але підлітку вкрай важливо відчувати свою самостійність, спиратися на власну думку. Чим більше він відчуває тиск на себе, образу з боку рідних, тим сильніше починає закриватися і захищати свій особистий простір: йде від відвертості, починає обманювати.

Порушуєте особистий простір

Часом з самих благих намірів батьки починають перевіряти кишені, сумку, листування підлітка. Роблячи так, ми не лише виявляємо неповагу до дитини, але і знецінюємо її особистий простір, а адже вона ще тільки починає пробувати користуватися ним. Це сильно підриває її довіру як до батьків, так і до самої себе. Варто докласти зусиль, щоб контроль став результатом відкритої і чесної домовленості між вами і дитиною.

Ігноруєте думку підлітка

Коли батьки не цікавляться думкою дитини, не беруть її до уваги — дитина відчуває, що вона для батьaків не важлива, і робить висновки, її не люблять і не поважають. Така поведінка може спровокувати в дитині агресію. Можливий і другий варіант: дитина капітулює у відповідь на вашу наполегливість і одного разу може просто втратити здатність приймати рішення самостійно.

Ставите розмиті вимоги

Звичайно, на рівні здорового глузду дитина зрозуміє вас, але реалізувати вимогу їй буває дуже складно, оскільки критерії досить розмиті. З часом це може призвести до великої розбіжності у думках між вами: дитина буде вважати, що вже відповідає поставленим вимогам у повній мірі, а ви — що завжди є до чого прагнути. Щоб уникнути цього, варто точно уявляти, чого ви хочете, і навчитися так само точно говорити про це дітям.

Знецінюєте почуття

Батькам часто здається, що діти надмірно драматизують події. Але якщо дитина регулярно не отримує підтримку з боку близьких, вона відчуває себе відкинутою і закривається ще сильніше. Або починає протестувати проти батьків і вести себе агресивно. Намагайтеся сприймати всерйоз все те, що відбувається з дитиною, поважайте її почуття, цінуєте її довіру. Дайте її знати, що вона зрозуміла і прийнята, що її почуття для вас важливі.

Не завжди послідовні

Деколи, щоб дитина виконала вимоги, батьки вдаються до заздалегідь нездійсненних обіцянок або погроз. Але, коли бажана мета досягнута, забувають про свої слова або ж просто не поспішають їх виконувати. Але варто пам’ятати: підлітки дуже педантично ставляться до виконання обіцянок дорослих. Якщо раз за разом близькі будуть говорити пусті слова — дитина перестане вірити їм. Так батьки втратять авторитет в очах підлітка.

Занадто багато вчите життю

Не варто перетворювати свою батьківську владу в диктат. В іншому випадку це просто може привести або до жорсткої відсічі агресії з боку дитини, або ви просто ризикуєте зламати її цілісність і самооцінку. Батькам підлітків варто прагнути до розумних компромісів. Приймати рішення спільно з дитиною, йти на поступки, які дозволять їй зберегти своє обличчя. Варто вчитися бачити в дитині передусім особистість, яку потрібно поважати.

Живете життям дитини

Коли все життя батьків побудоване тільки навколо дитини, вони розчиненні в ньому — це вже явний перебір. Діти, переймаючи ставлення батьків до самих себе, можуть почати так само явно зневажливо ставитися до них. Батькам варто приділяти час власним інтересам, знаходити час для відпочинку. Без цього вкрай складно вибудувати правильні відносини з дитиною, а їй — складно пишатися своїми батьками і цінувати їх.

Постійно критикуєте

Часто батьки вважають, що потрібно хвалити тільки за оцінки. Однак підлітки потребують схвалення у всіх своїх справах. Дитині це додає сили рухатися далі, допомагає легше переживати невдачі. Здорову критику при цьому ніхто не скасовує. Але завжди варто стримувати емоції і пам’ятати, яку мету ви ставите: покарати дитину? Висловити своє ставлення до вчинку? Допомогти їй усвідомити свою неправоту? Або вирішити разом з нею проблему?

Не цікавитеся життям дитини

Не знаючи того, чим живе дитина, що її цікавить, неможливо побудувати з нею довірливі стосунки, які так важливі в підлітковому віці. Якщо ви спробуєте дізнатися більше про те, що відбувається в житті дитини, про її захоплення і покажете свою обізнаність, то заслужите її увагу, вам буде чашечку чаю з пирогом. Це не тільки зміцнить ваші стосунки, але і допоможе бути спокійними за власну дитину. Якщо вас дуже насторожує хтось із друзів підлітка, ви зможете делікатно обговорити це з ним. Покладаючись на вашу думку, він і сам зробить висновок з приводу свого товариша.

Не виявляєте до дитини поваги

Звичайно, деколи дитина стає винуватцем ситуацій, в яких складно зберігати терпіння. Але думати, що вимовлені підвищеним тоном аргументи стануть вагомішими, — омана. Для неї вони будуть означати ваш зрив і її правоту. Якщо ситуація буде повторюватися — підліток просто перестане звертати на вас увагу, перестане вас поважати. Що перетвориться в кінці кінців в замкнуте коло.

Проводите мало часу разом

Це тільки на перший погляд здається, що підлітки зовсім вже великі і не потребують батьківської уваги і ласки. Навіть якщо у вас зовсім мало часу — хай якість замінить кількість. У будні достатньо проводити разом по півгодини—годину, але без відволікань на свої справи, вихідні можна присвятити спільному походу, перегляду відео або ігор. Якщо ж спільне життя батьків і підлітка зводиться лише до формального спілкування, він може почати відчувати себе непотрібним, незахищеним, відчувати безнадійність, мати слабку самооцінку.

За матеріалами http://www.tutkatamka.com.ua/

Чого, на відміну від батьків, ніколи не роблять діти?

Діти ніколи не називатимуть вас дурними тільки тому, що ваша думка відрізняється від їхнього бачення ситуації.
Діти ніколи не нав’язуватимуть вам своє розуміння як єдине правильне. Інша річ, що вони можуть зовсім вас з ним не ознайомити, якщо вважатимуть, що у вас не було бажання їх почути.
Діти ніколи не будуть маніпулювати власним авторитетом, владою, фінансовим фактором. Інколи вони маніпулюють іншим – батьківським відчуттям обов’язку, батьківськими страхами за їхнє життя, стереотипами про «правильну поведінку».
Діти не будуть розповідати батькові чи матері, на яку роботу тим йти, чого вчитися. Та і в особисте життя зазвичай не втручаються. Виняток – деякі розпещені діти, що завдяки тим самим батькам не мають жодного уявлення про психологічну дистанцію та повагу до «особистого простору».
Діти зазвичай не обговорюють своїх батьків з приятелями, «перемиваючи їм кістки». Якщо вже нема сил терпіти – вони пожаліються найкращому другу. Або психологу. А так – «мовчать, як партизани». Бо все одно вони дуже люблять своїх батьків.
Діти ніколи не «виступають єдиним фронтом» з людьми, що за статусом вищі за їхніх батьків – керівництво на виробництві або їхні власні батьки – щоб «усім світом» розповісти, яка ж мати чи батько нездара та нетямуща людина.
Діти не звинувачують батьків у власних хворобах, емоційних зривах-сплесках-виснаженні. Хіба що батьки їх навчили подібній маніпуляції.
Діти не вимагають від батьків жити тим життям, яке діти для них оберуть. Адже кожен сам обирав власне життя, а діти з’явилися в ньому дещо пізніше. До речі, за батьківським рішенням та волею.

ЧОГО НЕ РОБЛЯТЬ ДІТИ, І, НА ДУМКУ БАТЬКІВ, МУСЯТЬ

Діти не виносять сміття, не миють посуд. Не прибирають постіль, не… перелік хатніх справ може бути нескінченним. (З яким задоволенням я сам(а) не роблю все це, коли домашні у від’їзді або… мені просто не хочеться.)
Діти не вчаться належним чином, не приносять у табелі (свідоцтві, атестаті) гарних оцінок. (Складається враження, що більшість батьків були відмінниками.)
Діти ні про що не думають – ані про сьогодення, ані про майбутнє. (І як батьки в ті дитячі думки зазирнули?)
Діти не поважають вчителів, батьків, і всіх інших старших за віком. (А старші завжди поважають одне одного?)
Діти не розповідають батькам ані про своїх друзів, ані про захоплення, ані про справи. (А хто хоче розповідати, знаючи, що все це буде засуджено?)
Діти не підтримують «здоровий спосіб життя»: інколи п’ють, палять тощо. (Цікаво подивитись на людину, яку все це у юнацькому віці оминуло).
Діти не розуміють, що батьки дуже хвилюються за них. Адже дитина може стати наркоманом, потрапити у в’язницю, народити дитину, залишити школу, стати «бомжем», посваритися зі всім білим світом! (І чого ті дорослі так «гарно» про власну дитину думають?)
Діти не бажають брати на себе відповідальність за себе і своє життя. (Не факт. Відповідальності потрібно навчитися. Відповідальними не стають «за помахом чарівної палички» у 18 років).