Vinaora Nivo Slider 3.xVinaora Nivo Slider 3.xVinaora Nivo Slider 3.xVinaora Nivo Slider 3.xVinaora Nivo Slider 3.x

День перемоги


9 травня навічно вписане до нашої історії. І скільки б не пройшло років, і скільки б не було спроб переосмислення цього свята, цей день буде Днем перемоги! Поки живі, хоч і небагато, але ті люди, які ризикували власним життям заради нашого спокою, їхні діти, онуки, правнуки та усі, кому передана у спадок пам'ять про страшні події Другої світової війни. І найважливіше зараз, мабуть, пам'ятати про ті події, аби не повторювати помилок минулого, аби не було соромно перед полеглими за наше сьогодення! 1939-1945 - пам'ятаємо!

Документальний фільм Броварського дитячого телебачення "Ми пам'ятаємо" можна переглянути ТУТ

Текст вихованки гуртка журналістики Ольги Розум

"Слухаємо - чуємо - пам'ятаємо - змінюємо"

Щороку ми святкуємо День Перемоги 9 травня. Для всіх це почеcне свято, в якому вшановуються люди, які брали участь у Другій Світовій війні, а також ті, хто був в тилу і витримував удари ворога. Ми ніби пам'ятаємо про все це, але що далі, тим більше все відходить у забуття. Чим далі в майбутнє, тим більше ми думаємо про буденні речі, проблеми, зовсім забуваючи про минулі трагедії. Наші бабусі пам'ятають, розказують, просять нашої уваги, і ми їх слухаємо. Але чи чуємо ми? Чи уявляємо, що там відбувалось насправді? Чи задумуємось над тим, що там коїлось в роки найбільшого кровопролиття 20 століття? 

Кожна вікова категорія людей сприймає це свято по-різному. Здавалось би: чим людина старша, тим більше вона розуміє усю ситуацію, співчуває. Але це не завжди так. Зараз люди настільки занурені в проблеми сучасності, що це свято - вихідний - є тим самим рятувальним острівцем, коли можна відпочити, розвіятись від своїх думок та наїстись шашликів. Можливо, це справді так. Але насправді ж це дуже сумно. Ми ніби і не забуваємо, але і не пам'ятаємо. Людство вже колись вчинило помилку і ніби засвоїло урок. Але ключове слово тут - "ніби". Ми НІБИ все розуміємо, НІБИ все бачимо, НІБИ все буде добре. НІБИ. І щодня усіх цих "ніби" стає все більше. Але чому так? Нам навіюють цей "стан сподівання на краще"? Можливо, для уряду справді простіше не зважати на потреби народу. Можливо, думка людей для них немає ніякого значення. Якщо воно так, то чому ці люди займають такі високі посади. Чиновники. Парламент. Уряд. Всі вони, будучи у Верховній Раді, стали настільки високомірними, що вважають нас за стадо, велику сіру масу. Нами маніпулюють, відволікаючи від основної глобальної проблеми - ворога-агресора, вступу до Євросоюзу, здійснення нових реформ. А що? Люди спокійні, без паніки. В цей час дуже гарно вирішувати всі державні "проблеми" й "задачі". Звісно, що уряду так легше. Хочете сказати, що це не так? Це так. І ви це прекрасно розумієте. Так у чому ж справа? Що ж не так? Чому дозволяєте собою керувати? Чи, може, так простіше? А що? Надівши на себе маску спокою, ми робимо те,що робили все життя, не зважаючи ні на що. А чому так? Жаліємо себе коханих? А й справді, легше дозволити собою маніпулювати і залишатись при своєму. Легше ходити нижче трави, тихіше води і виконувати звичну роботу. Не виходити зі своєї зони комфорту та не піддавати себе стресу. І лише вечорами розмовляти про політику зі своєю сім'єю. Жалітись на уряд, на своє "собаче" життя. Але стоп! Якщо дозволяємо собою маніпулювати, то чому жаліємось? Самі винні. Це те ж саме, що дозволити собаці спати на ліжку біля себе, а потім жалітись на шерсть на постілі. Нам навіяли, що ситуація під контролем, що реформи діють і все буде добре, треба лише трохи почекати. Зручно. Уряд займається "роботою", люди не виходять на мітинги. Нічого ніби не відбувається. І знову з'являється "ніби". НІБИ все ясно, НІБИ урок засвоєно. Але нічого не усвідомлено. Ми ще самі не зрозуміли, наскільки тісно пов'язані події 1941-1945 років із сьогоденням. 

Війна на сході - це не якесь непорозуміння, а жорстокі реалії. Час знімати рожеві окуляри, приходити до тями, озирнутись навкруги. Україну нищать, а ми не можемо з цим нічого зробити. Події лютого 2014. "Майдан". Найбільше протистояння. Березень 2014. Анексія Криму Росією. Середина квітня 2014. Перші вогники війни на сході країни розпалено. Повторюється та ж сама ситуація, що і двісті років тому. Україну не бачать державою. Намагаються розграбувати. Виймають квіти з вінка, який люди плели тисячоліттями. На Землі війн було безліч - і одна жорстокіша від іншої. Війна завжди приходить зненацька й забирає найдорожчих. Так було, так і є. Тому не варто забувати про Другу Світову війну та ветеранів. 

Погоджуюсь із думкою великого українського філософа-просвітителя Григорія Сковороди: найвищою цінністю є воля, і треба за будь-яку ціну забезпечувати особисту незалежність! А воля ця має бути в серці кожного, у повазі до себе, у вмінні відстояти свою думку, у сміливості йти до кінця.